Чи може роботодавець самовільно відправляти працівника у відпустку без збереження заробітної плати?
Війна змінила наше життя. Внесла свої корективи та нові реалії у різні сфери життя.
В тому числі і у трудові відносини, в тому числі і у питанні стосовно відпусток.
Законодавчими актами, що регулюють питання надання та отримання відпусток є: Закон України “Про відпустки” та Кодекс законів про працю України.
Однак, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, діють обмеження та особливості організації трудових відносин.
Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім ч. 3 ст.13 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закон України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.
Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівнику тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою відповідає нормам статті 6 Закону України “Про відпустки” та статті 75 Кодексу законів про працю України, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається. Тобто, працівнику має бути надана відпустка після закінчення дії воєнного стану.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не призупиняє і не скасовує норму статті 9-1 Кодексу законів про працю України, згідно якої підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
На прохання працівника роботодавець може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 ст. 26 Закону України “Про відпустки” протягом періоду дії воєнного стану. Самовільно роботодавець не може відправляти працівника у відпустку без збереження заробітної плати.
Роботодавець має право надати працівнику в період дії воєнного стану відпустку тривалістю понад 24 календарних днів за рахунок власних коштів. Надання відпустки більшої тривалості є правом, а не обов’язком роботодавця.
Згідно ст.10 ЗУ “Про відпустки” роботодавець може, надавати відпустку поза графіком. Але це його право, а не обов’язок. Крім того, може видати наказ про відправлення у відпустку, якщо сам працівник не хоче йти на відпочинок за графіком.
Також, роботодавець має право відмовити у щорічній або іншій відпустці, якщо працівник працює на об’єкті критичної інфраструктури і заміни йому немає. Згідно частини другої ст. 12 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”, виняток становлять відпустки: у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Роботодавець може призупинити трудовий договір із працівником або запропонувати йому простій, якщо підприємство не має змоги функціонувати під час воєнного стану.
Також Державна служба України з питань праці звертає увагу, що відповідно до статті 141 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати роботу працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови праці та побуту.
Отже, роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю не більше ніж 24 календарні дні. При цьому враховуються особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень
Проте, працівник може отримати відпустку тривалістю понад 24 календарні дні за рахунок власних коштів за згодою роботодавця. Рішення про надання додаткових, порівняно із законодавством трудових пільг, повинно прийматися органами управління підприємства, установи, організації відповідно до їх повноважень.
